Про Хведора Вовка та його архів

Хведір Вовк народився у 1847 р. в селі на Полтавщині. Родина взяла російське прізвище «Волков», коли переїхала до Ніжина, щоб дати дітям середню освіту. Як Theodore Volkov він вважався експертом з української антропології, етнології та фольклору в наукових колах Парижа кінця XIX — початку XX ст. Прізвище Вовк він взяв собі після втечі від судових переслідувань з Києва у 1879 р.

Після закінчення школи Хв. Вовк два семестри навчався на фізико-математичному факультеті Одеського університету, де слухав зоологію, зокрема, у Іллі Мечникова (1845—1916). У 1866 р. він перевівся до Київського університету, де тісно контактував із громадівцями, які офіційно прийняли його у своє коло 1872 р. Наступного року він був одним із членів-засновників Південно-Західного відділу Російського географічного товариства і відповідав, серед іншого, за його етнографічно-фольклористичну дослідницьку програму, перепис населення у київському районі Подолу та співорганізацію ІІІ Археологічного з’їзду 1874 р. Протягом двох наступних років він брав участь в археологічних розкопках під керівництвом В. Антоновича (1834—1908).

У 1876 р. Хв. Вовк тимчасово емігрував із родиною до Женеви і брав участь у журналістських проектах М. Драгоманова. Він залишався мобільним, щоб переправляти заборонені книги до Російської імперії. Орієнтовно в середині 1878 р. Хв. Вовк повернувся до Києва, де зазнав політичного переслідування. Щоб уникнути покарання, однієї ночі навесні 1879 р., він вирушив на кораблі через Одесу, щоб покинути країну. Там, однак, його заарештували і він зміг звільнитися лише завдяки підтримці особистих контактів, якнайшвидше втікши до Румунії.

Через два роки він повернувся до Женеви, де продовжував тісно спілкуватися з Михайлом Драгомановим у приватному, професійному та політичному плані. Відомо, що вони співпрацювали у журналі «Громада» (Франко 2001, с. 55—77).

У 1887 р. Хв. Вовк переїхав до Парижа з метою вивчення антропології. Його паризький період тривав із 1887 до 1905 р. Тут він швидко встановив контакти із науковою елітою, що групувалась навколо Антропологічної школи. Він регулярно, до 1900 р., відвідував лекції з археології, антропології та порівняльної етнографії. Слухав курси археолога і доісторика Г. де Мортільє (1821—1898), його сина Адріана (1853—1931) та інших відомих у своїй галузі досліджень паризьких професорів.

Російська революція 1905 року внесла значні зміни в життя Вовка. По-перше, за підтримки Музею Олександра ІІІ він зміг офіційно отримати ступінь доктора наук, вже завершивши необхідну дисертацію кількома роками раніше. Його контакти також дозволили йому повернутися до Російської імперії, тож наприкінці 1905 року він переїхав до Санкт-Петербурга. У 1907 році він був офіційно призначений куратором етнографічного відділу Музею Олександра ІІІ, а також почав викладати як приват-доцент у Санкт-Петербурзькому університеті того ж року. Тут він створив власну школу, через яку прагнув популяризувати українську науку, навіть якщо йому часто бракувало для цього національно орієнтованих студентів. Він також брав участь у різних українських товариствах і працював над енциклопедичним проектом “Український народ в його минулому і сучасному”. 1918 року його призначили професором Київського університету, але по дорозі туди він помер після тривалої хвороби. У своєму заповіті він висловив бажання, щоб його наукова спадщина принесла користь українській науковій установі.

Свій архів і книгозбірню ще за життя Хведір Вовк заповідав передати якійсь інституції Києва (Заповіт). За свідченням Є. Дзбановського, книгозбірня початково налічувала 3804 книги (Бібліотека, арк. 3). Після смерті вченого у 1918 р. його духівники С. Єфремов та П. Стебницький вирішили передати архів новоствореній Українській Академії наук за умови, що при ній буде створено Інститут антропології та етнографії. За участі В. Вернадського було прийнято рішення утворити не окремий інститут, а антропологічний відділ музею, а книги, що не мали прямого стосунку до означених дисциплін, передати Національній біліотеці. Учень Хв. Вовка О. Алешо наполягав, що майбутній музей має називатися «Музей антропології й етнографії та Антропологичний інститут імені Хведора Кіндратовича Вовка при Українській Академії наук». Він же і здійснив перевезення архіву та бібліотеки вченого до Києва у 1920 р. Наступного року було утворено Музей Антропології та Етнології ім. проф. Хв. Вовка при Українській Академії Наук, першим керівником якого став так само О. Алешо (Колеснікова, Черновол, Яненко 2012, с. 10-18).

У структурі Музею (Кабінету) виділили загальний (четвертий) відділ, який складався у свою чергу з бібліотеки та архівного відділу (пам’яткового) (Колеснікова, Черновол, Яненко 2012, с. 68). Бібліотекарем Музею став Є. Дзбановський, який опікувався бібліотекою аж до 1954 р. Почала розбирати архів у 1921 р. Л. Шульгіна. Листи були передані П. Я. Стебницькому, малюнки та фотографії опрацьовував Д. П. Демуцький. Було проведено інвентарний опис архіву (104 папки) і листування (38 папок) та складено окремі списки (Колеснікова, Черновол, Яненко 2012, с. 78-79). Ймовірно, саме тоді було закладено загальну структуру фонду, пронумеровано окремі справи латинськими цифрами.

Однак більш систематизовано описувати фонд у Науковому архіві почали у 1956 році, про що свідчить звіт Марії Вязьмітіної: «Науковий архів Інституту археології отримав окреме приміщення у червні місяці 1956 р. Тоді ж у ньому була розпочата робота із розбору архіву Ф. Вовка…» (Бузько 2015, с. 197). Розбирали матеріали мабуть Надія Лінка та Серафіма Кузнєцова. У цей рік завідувати архівом призначили археологиню Марію Вязьмітіну, яка на той час мала досвід упорядкування низки бібліотек і насамперед – створення Архітектурної (нині Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного). Певно неабиякої сміливості вимагало рішення приступити до розбору архіву «буржуазного націоналіста» Хведора Вовка. Фонд отримав перший номер у списку особових фондів архіву. Хоча ми не знаємо достеменно як було прийнято рішення почати упорядковувати фонд Хв. Вовка, варто зазначити, що директором Інституту з 1955 р. став Сергій Бібіков, відомий насамперед своїми палеолітичними студіями. Прикметно, що і попереднім директором Інституту (з 1945 до 1954 р.) був палеолітознавець, а також учень Хв. Вовка Петро Єфименко.

Відомо, що над упорядкуванням архіву у 1920-і роки працювала зокрема Євгенія Спаська (Колеснікова, Черновол, Яненко 2012, с. 78), близька подруга Марії Вязьмітіної, заслана радянською владою у 1934 р. до Казахстану. Наступний завідувач архіву Віктор Петров у 1960 р. писав до дирекції Інституту у заяві: «Науковий архів, як особлива наукова установа в системі ІА АН УРСР, був організований лише в кінці 1956 р. Реєстрація матеріалів до 1956 р., особливо у перші післявоєнні роки, велася не завжди планомірно»  (Бузько 2015, с. 201).

У 2000-х роках доупорядкуванням фонду в архіві займалась Любов Ковальова, а завідувала архівом Галина Станиціна. Відтоді опис має зрозумілу нумерацію – і пошук документів у ньому спростився.

ЛІТЕРАТУРА

Бібліотека… Бібліотека. Список книг та відбитків. НА ІА НАН України, ф. 1, оп. 1, спр. 430-а.

Бузько О., Роде М. [Rohde Martin]. Спільнота в зображеннях: архівні джерела до життєпису Хведора Вовка // Археологія та давня історія України. 2023. № 4. С. 168-184.

Заповіт… Особисті документи. Автобіографія, список  наукових праць, заповіт, свідоцтво про смерть, список книг бібліотеки Ф. К. Вовка (1870–1918). НА ІА НАН України, ф. 1, оп. 1, спр. 429.

Колеснікова, В. А., Черновол, І. В., Яненко, А. С. 2012. Музей (Кабінет) антропології та етнології імені проф. Хв. Вовка. Київ: Стародавній світ.

Франко, О. 2001. Федір Вовк — вчений і громадський діяч. Київ: Європейський Університет

Мартін Роде, Олександра Бузько

Олександра Бузько, Мартін Роде, Галина Станиціна, Тамара Куцаєва, Дарина Романенко, Володимир Мисак. Доповідь на Третій всеукраїнській науковій конференції «Історія гуманітаристики ХІХ-XX ст.: збережена спадщина» (до 100-річчя Реставраційної майстерні Лаврського музею культів та побуту) 18-19 січня 2024 р.

Доповідь Олександри Бузько і Мартіна Роде на Х міжнародній науковій конференції «Історія археології: схоплене у часі та просторі», Київ, 5-6 жовтня 2023